Найкраща сорочка, коралі й хустка: як українки вбиралися до Великодня

Великдень в Україні — це більше, ніж просто свято прославлення Воскресіння Христового. Це період, коли в повітрі витають аромати щойно випечених пасок, свіжозібраної верби й першої зелені. Це найсвітліше весняне свято, яке для багатьох означає зібрання в родинному колі, продовження традицій та насолоду відродженням природи після зими.

Святкувати Великдень українці почали ще за часів християнізації Русі в 988 році — і з того часу свято обросло безліччю обрядів, звичаїв і, звісно ж, символів. Наші прапрабабусі готувалися до Великодня як до найважливішої події в році. Від білої вишитої сорочки до продуманих прикрас — кожна деталь свідчила про любов до життя, до себе та своєї землі. 

Сьогодні ми хочемо пригадати разом із вами, як українки вбиралися на Великдень, щоб зберегти цю нитку традиції і в наш час.

Що раніше одягали на Великдень

Святкове вбрання на Великдень починали готувати відразу після Різдва, протягом посту. Жінки купували найкращі тканини, шили та вишивали, продумували наперед свій святковий весняний образ.

Вигляд традиційного великоднього одягу українок залежав від регіону, але була спільна риса: вишиванка — зазвичай світла сорочка з вишуканими візерунками, яка була символом весни, сонця, родючості. Для вишивки цього предмета гардероба найчастіше використовували червоні, чорні, сині та зелені нитки. 

Вишиванку могли носити як сукню, просто обгорнувшись у плахту — незшитий поясний елемент гардероба, часто виготовлений із кольорового полотна. А могли й доповнити її довгою спідницею та підперезатися широким паском. На власний смак. 

Якщо погода була прохолодною, особливо під час нічного богослужіння, то поверх свого вбрання жінки надягали ще й корсетки. Ця частина одягу була приталеним жилетом, часто зшитим із кольорової тканини або прикрашеним візерунками.

Молодиці та дівчата також традиційно прикрашали голову хусткою або вінком. Це було не просто даниною моді, а радше символом цнотливості, жіночності та весни.

Традиційні великодні прикраси

На Великдень українки доповнювали святкове вбрання прикрасами, які мали не лише естетичне, а й символічне значення. Найпоширенішими були червоні коралі — намиста з натурального коралу або глини. Їх вважали оберегами, а кількість низок свідчила про добробут родини.

Образ також доповнювали дукачами — прикрасами у вигляді круглих монеток із вушком або пам’ятних медальйонів. Їх могли додавати до намиста, кріпити на груди чи навіть прикрашати зачіску. Такі елементи зазвичай підвішували на стрічках або металевих ланцюжках, іноді обрамляли додатковими декоративними елементами. Дукачі могли бути подарунком від батьків чи чоловіка, передаватися з покоління в покоління, тож мали не лише матеріальну, а й сентиментальну цінність.

Також носили срібні чи мідні хрестики й медальйони з релігійними або декоративними візерунками. Їх підвішували на шнурках або стрічках, іноді вплітали в зачіску чи прикріплювали до хустки. Такі прикраси були знаком віри.

Як сучасність зустрічається з традицією

Команда Orxata Transforming Jewelry вирішила поцікавитися в інфлюенсерки Роксолани Ліми, які великодні традиції живуть у її родині. Ми запитали також про улюблені образи, елементи гардероба та прикраси, без яких не обходиться цей день. 

«Для мене Великдень — це насамперед родинне свято, коли ми всі збираємося за одним столом. Це тепло обіймів, усмішок та сімейних історій. Я обожнюю Великдень! Памʼятаю, як ми любили гарно вбратися до церкви, і зазвичай уся сімʼя одягалася у вишиванки. У мами були буси з перлин, бабуся одягала свою найгарнішу хустину — саме ці буси та бабусині хустки в мене асоціюються з цим святом 🤍»

Сьогодні, як і сотні років тому, прикраси залишаються важливою частиною святкового образу. Якщо шукаєте сучасне втілення традиційної краси — загляньте в каталог Orxata Transforming Jewelry: тут ви знайдете унікальні прикраси-трансформери, які пасуватимуть і до вишиванки, і до великоднього настрою, і до повсякденного образу.